Релігійна віра та її психічне підгрунтя

План

Вступ

1. Психологічна структура віри та мотиви її формування

2. Психологічний аналіз феномену віри

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

 На сьогоднішній день досить актуальною є проблема виникнення, формування та значимості релігійної віри як феномена людської психіки, її впливу на діяльність окремої особистості чи групи людей. Розгляд цієї проблеми дає величезну інформацію як для психології (яка зацікавлена у вивченні цієї проблеми як однієї із значимих загадок людської психіки), так і для релігієзнавства (як проблема формування та функціонування релігійної віри).

Для того, щоб зрозуміти, що таке віра, необхідно розглянути її психологічну структуру, виявити її основні компоненти, які допоможуть створити цілісну уяву про ті процеси, що характерні для неї. Розглянемо деякі питання становлення самого визначення віри, що надасть можливості прослідкувати формування розуміння поняття віри.

Релігійна віра є інтегративним ціннісно-орієнтаційним утворенням психіки людини. У ній представлені всі основні психічні феномени - пізнавально-мисленнєві, уявно-фантазійні, емоційні, вольові, несвідомі. У структурі віри вони сповнюються релігійним змістом. Ірраціональність, інтуїтивність релігійної віри полягає в тому, що, незважаючи на незаперечну достовірність, істинність Ті змісту для суб’єкта віри, неможливо раціонально (науковими, логічними, мисленнєвими аргументами) довести об’єктивну реальність її предмета. Тому науково-психологічні дослідження цього явища зосереджуються на мотиваційних, емоційних, інтуїтивно-несвідомих складових її функціональної структури і психорегулятивних ефектах. Саме в цих параметрах виявляється психологічна потужність і психотерапевтична перспективність релігійної віри.  


1. Психологічна структура віри та мотиви її формування

Найбільш розповсюдженим є визначення, згідно з яким віра - це внутрішній психологічний стан людини, який характеризує відношення останньої до предмету віри.  

 В структуру віри входить три компоненти: внутрішнє "я" - особистості, образ предмета та ті зв'язки, які поєднують попередні два компоненти. Внутрішнє "я" це не що інше, як усвідомлення особою самої себе (інтелектуальний розвиток, почуття, емоції, самооцінка і т. і. ). Коли людина сприймає будь-який об'єкт, зрозуміло, що в її свідомості обов'язково з'являється певна чуттєва оцінка предмета сприйняття, що ж стосується образу самого предмета сприйняття, то він може повністю або частково відповідати своїй суті, а можливо і взагалі бути плодом уяви. Не дивлячись на це, віруючий сприймає цей образ як істинний, адже досить швидко сприймається певний образ, коли він для суб'єкта носить психологічно значимий характер. Після раціонального осмислення віра перетворюється на значимий компонент свідомості.

 В залежності від того, який фактор, емоційний чи раціональний, домінує у свідомості особи, віру можна розділити на три види. Перший вид віри пов'язаний з пануванням почуттів - і називають її емоційно-чуттєвою вірою ( її можна назвати ще і сліпою вірою), тому що панування емоцій безграничне і не контрольоване розумом. Це в свою чергу веде до формування ілюзійної уяви про те чи інше явище. Другий тип має понятійно-логічний підхід, що допомагає утримувати емоції в певних межах, таку віру називають вірою міркування. Вона характерна для тих, хто усвідомлено намагається контролювати свої емоції, або ж притаманна для тих у кого емоційна сфера досить слабко розвинена і знаходиться на другому плані. І третій тип характерний для тих людей, у кого тісно взаємопов'язані чуттєві і логічні моменти, така віра отримала назву розумної віри: вона знаходиться в згоді з принципами розуму.

 Характеризуючи ступінь глибини віри, звертають увагу на такі моменти, як: часто чи ні людина відвідує церкву, чи виконує релігійні обряди і т. ін. Інколи людина взагалі не має ані найменшої уяви про віру, але дотримується вище перелічених моментів, віддаючи данину традиції

Впевнитися в дійсному ступені глибини віри дозволяє такий показник, як довіра: довіра священнослужителям, церкві і т. д. , тому необхідно звернути увагу на такі елементи, як сліпа чи розумна довіра, зовнішня чи внутрішня згода.

 Досить частими бувають випадки, коли людина приймає певний спосіб дії лише на словах, а робить все зовсім по-іншому. Така віра є досить розповсюдженою на даному етапі розвитку суспільства. Слухаючи проповідь, людина внутрішньо погоджується зі сказаним, проникається його змістом, але коли йде мова про практичне застосування певних речей, то виникають особисті інтереси, котрі стають на заваді реалізації попередніх ідеалів. В цьому випадку віруючий досить безболісно може відійти від віри або ж замінити її на іншу.

 Говорячи про внутрішню згоду у вірі, можна зазначити, що зв'язок особистості з системою віри торкається внутрішніх принципів особи. Для віруючої людини - це іманентно присутні принципи існування. Якщо відбувається радикальне руйнування цієї системи, то відбувається і руйнування самої особистості. Так, ще в період Реформації М. Лютер писав: "Я часто казав, що Бог по відношенню до людей є таким, яким він мислиться, яким ти мислиш собі Бога, в якого віриш, таким ти його маєш". Таким чином, він намагається показати внутрішній зв'язок віруючого з Богом.

 Звернемо увагу на такі показники релігійної віри, як сліпа і розумна довіра. Критерієм оцінювання глибини релігійної віри при розумній довірі виступає ступінь розуміння, сліпа ж довіра виключає розуміння, основа такої довіри - це навіювання і наслідування. Наприклад, дитина у віруючій сім'ї спочатку тільки наслідує батьків і абсолютно не розуміє значення тих обрядів та молитов, що відправляються в родині і не проникає в суть цих проблем, а надалі така віра перетворюється найчастіше в звичку.

 Розумна довіра має в своїй основі інтуїцію, чуттєві переживання і т. д. Суть такої довіри полягає в тому, що вона знаходиться у відповідності з принципами розуму, спостереження та досвіду. Досить важливим елементом тут є ще й той факт, що людина повинна розуміти те, чому вона довіряє.

 Важливим є питання стосовно предмета та об'єкта релігійної віри. Сприймаючи будь-який предмет, а точніше об'єкт, в свідомості людина залишає лише уяву про нього. У своїй свідомості людина надає об'єктові суб'єктивних характеристик (їх комплекс залежить від багатьох факторів, пов'язаних з індивідуальним розвитком особистості), надалі цей об'єкт в реальності буде сприйматися лише через призму суб'єктивної оцінки, але така оцінка може відповідати, а може й ні, сутності предмета сприйняття, тому даний аспект необхідно обов'язково враховувати в ході аналізу віри. Віра показує, що людина, фактично, вірить не самому об'єктові, а тій моделі, що створена в свідомості, і надає ті якості об'єкту, що сформувалися в уяві, звідси випливає, що предметом віри є уявлення або мислена модель, що створюється у свідомості особистості.

 Стосовно релігійної віри можна зазначити, що її об'єктом є відображення певних моментів природного та соціального середовища, а також різноманітні явища. Предметом релігійної віри є відображення об'єкта, що виникає у свідомості людини. Особливістю предмета релігійної віри є те, що це уявлення, образи та ідеї надприродного, такі уявлення, образи та ідеї виникають у свідомості релігійної людини за допомогою різноманітних культових обрядів; особливе значення має молитва, котра допомагає людині звертатися до Бога чи інших святих.

 Відносно самої релігійної віри предмет не є чимось зовнішнім, а виступає як внутрішня складова такого почуття: викликаючи емоційну реакцію, він стає змістом віри, котра таким чином перетворюється на цілісне психологічне утворення. Для того, щоб уявлення про надприродне стало змістом віри, конче необхідно розглядати його як реально існуюче, тобто створити особистий образ, сформувати суб'єктивне уявлення, котрі, в свою чергу, перш за все відповідають потребам індивідуальної свідомості і не передбачають об'єктивної перевірки.

 

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні