Роль платіжного балансу в макроекономічній політиці

Цей недолік намагаються усунути прибічники абсорбційного підходу, який виходить з того, що покращення стану платіжного балансу (в тому числі, шляхом девальвації національної валюти) збільшує доходи країни, що викликає зростання абсорбції (поглинання) зовнішніх надходжень через зростання споживання та капітальних вкладень. Втім, можливо, найбільша вада такого підходу полягає у тому, що ототожнення торговельного балансу з платіжним (яке характерне для кейнсіанської теорії платіжного балансу в цілому) усуває з розгляду один з найважливіших видів зовнішньоекономічних зв’язків в сучасних умовах - рух капіталів.

Зокрема й цей недолік спробували виправити прибічники монетарного підходу, який полягає не просто в додаванні до «реальних елементів» додаткової категорії - «грошей», а в наданні грошовим чинникам чільної, визначальної ролі при майже повному виключенні інших елементів. Основу монетарного підходу до платіжного балансу заклала стаття X. Джонсона «До загальної теорії платіжного балансу» (1958 p. ). Цей теоретичний доробок отримав свій подальший розвиток в розробках Д. Поллака, X. Джонсона, Р.  Манделла, М. Брейера, Р. Дорнбуша, Т. Хамфрі, Р. Келлера, М. Мусса, М.  фон Нойманн-Уїтмена, Д. Френкеля тощо.

У монетарному підході грошам відводиться головуюча роль, у зв’язку з чим змінюється метод визначення платіжного балансу. Відмінність полягає, перш за все, в тому, що платіжний баланс розглядається цілком, і рахунок поточних операцій, і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами. У цій концепції сальдо платіжного балансу еквівалентне зміні офіційних золотовалютних резервів держави.

Найбільш важливий висновок монетарного підходу, однак, полягає у розумінні того, що проблеми платіжного балансу можуть виникати внаслідок дисбалансів грошового ринку, і що у зв’язку з цим саме заходи монетарної політики можуть бути найбільш ефективними для врегулювання цих проблем.

Маючи на увазі згадане вище, можна погодитися з думкою відносно того, що кожний з розглянутих підходів покликаний вирішувати лише окремі питання економічної політики і здійснювати аналіз з великою кількістю припущень

Очевидно, що тільки на основі їхнього синтезу можливе забезпечення ефективної державної політики щодо вирівнювання платіжного балансу.

На наш погляд, при аналізі транзитивних економік найдоцільніше застосування монетарної теорії платіжного балансу, так як вона розглядає «малу країну», для якої рівень цін і процентних ставок встановлюється ззовні і яка сама не може вплинути на світові ціни і процентні ставки. У цьому зв’язку, слід згадати ще одну концепцію, яка тільки знаходиться у стадії розробки, а саме «багатоперіодну модель малої відкритої економіки» (ореn-есоnоmу intertemporal model), яка, на думку деяких фахівців, ще недостатньо розвинута для того, щоб на її основі приймати конкретні рішення. Тим не менш, в перспективі, вона може бути використана для країн з відкритою економікою, в яких не існує реального обмінного курсу в традиційному сенсі, тобто співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін передбачається постійним. З цієї моделі випливає, що сальдо поточного рахунку завжди еквівалентний різниці між внутрішніми заощадженнями та інвестиціями. Як наслідок поточний баланс не залежить від таких змінних як номінальний валютний курс, співвідношення внутрішніх та зовнішніх цін або доходів.

В той же час, поточний баланс «чутливий» до впливу факторів, що визначають внутрішню процентну ставку.

Тобто, «один з можливих підходів до аналізу дефіциту рахунку поточних операцій полягає у розгляді його як різниці між заощадженнями та припливом інвестицій. Яскравим прикладом країни з великим дефіцитом рахунку поточних операцій, який до цього часу був стійким, є Сполучені Штати. Зокрема. Б. Бернанке пояснює дефіцит рахунку поточних операцій США гіпотезою щодо «перенасичення заощаджень» («saving glut»), яка стверджує, що нинішній дефіцит реагує на приплив надлишків світових заощаджень, який спричинив сприятливий вплив на ціни акцій та процентні ставки. Аналогічно, для Р. Купера зростаючий дефіцит рахунку поточних операцій США є проявом вотуму довіри решти світу до платіжних зобов’язань американців».

Це, дійсно, дуже загальна багатоперіодична (міжчасова) модель для країни, яка залучена до міжнародної торгівлі, що може бути використана для вирішення широкого спектру питань, виходячи з припущення щодо екзогенного характеру впливу на економіку країни цін на споживчі та капітальні товари зовнішнього обороту (tradable commodities) та процентної ставки. Такий підхід дозволяє прослідкувати реакцію поточного чистого імпорту, платіжного балансу по поточних операціях, поточних споживчих витрат, утримання боргових зобов’язань держави протягом наступного періоду (next-period bondholdings) і поточних внутрішніх цін на екзогенні зміни в поточних зовнішніх цінах, поточній процентній ставці, поточних податках, поточних факторах виробництва та утриманні боргових зобов’язань держави протягом поточного періоду (current - period bondholdings).

З точки зору аналізу стану платіжного балансу дуже важливо з’ясувати, наскільки його дефіцит є стійким. Хоча єдиного критерію для того, щоб визначити це, не існує, на практиці використовується ціла низка індикаторів, таких як структура поточного рахунку балансу платіжного балансу, а також розміри та структура потоків капіталу, в тому числі - прямих іноземних інвестицій (що дозволяє виявити джерела дефіциту як поточного, так і капітального рахунків); розміри та причини волатильності валютного курсу; динаміка та структура валютних резервів та зовнішнього боргу (для з’ясування перспектив розвитку ситуації). Важливими індикаторами загального стану платіжного балансу виступають також макроекономічні індикатори, показники політичної стабільності, «державного ризику» (country risk) та стану фінансового сектору країни тощо.

Висновки, до яких приходять дослідники розвитку платіжних балансів країн з транзитною економікою, стверджують, що повернення до економічного зростання, як правило, супроводжується збільшенням дефіциту поточного рахунку платіжного балансу, викликаного зростанням рівня внутрішніх інвестицій. При цьому зростання національних заощаджень буде меншим і, головним чином, за рахунок скорочення витрат державного бюджету, у той час як приватні заощадження можуть навіть зменшуватися під впливом позитивних очікувань щодо зростання майбутніх доходів.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні