Роль релігії в житті суспільства

Роль Православ'я в житті українського суспільства в різні історичні періоди.

Перш за все, хотілося б уточнити, що, кажучи про роль Православ'я в житті українського суспільства, неможливо сказати про його сьогоднішню роль і умовчати про значення цієї релігії у минулому. Якщо говорити про відносини влади і Церкви (а це є ознака ступеня впливу Церкви на життя держави, а значить, і суспільства), то можна виділити найвеличезнішу безліч етапів. Проте якщо ради благої мети економії місця і часу відмовитися від докладної класифікації і укрупнити її, то можна виділити зі всієї цієї безлічі періодів чотири основних (розподіл, повторюся, дуже грубий, та зате найкоротше):

I етап – з 988 по 1917 рік – «симфонія» Церкви і держави, Православ'я є не єдиною (до 1917 року Українська держава взагалі відрізнялася віротерпимістю), але пануючою, домінуючою релігією. Його вплив розповсюджується на всі сторони життя суспільства. Закон Божий викладається в учбових закладах як обов'язковий компонент, військова і Імператорська присяга проводиться перед Хрестом і Євангелієм (природно, це торкається тільки православних громадян Імперії, яких було пригнічуюче більшість).

II етап – з 1917 по 1943 рік – час гонінь на Церкву, справді звірячих розправ з послідовниками християнської релігії, з її духівництвом, чернецтвом. Викладання Закону Божія замінюється насильним вдовблюванням в розум підростаючого покоління «істин» «наукового» атеїзму, повсюдне закриття храмів і монастирів і інша «краса» нашої недавньої історії

III етап – з 1943 по 1991 рік – відновлення Патріаршества, припинення лютих гонінь на Церкву (втім, вони поновлювалися при Хрущові, але достатньо швидко припинилися з відходом останнього), хоча збереження офіційної атеїстичної доктрини. Відкриття храмів, духовних учбових закладів, багатьох монастирів (зокрема, Троїце-Сергіївської Лаври).

IV етап – з 1991 р. по теперішній час – відмова від нав'язування атеїстичного світогляду на офіційному рівні, деяке зближення держави з Церквою, повернення РПЦ храмів і монастирів, хоча, з другого боку, поява і засилля численних нетрадиційних (для України, а деколи і взагалі) сект і релігій (індуїзм, кришнаїтство, Свідки Єгови і ін. , «імже несть числа»). Надалі було б дуже бажане об'єднання зусиль Церкви і держави для боротьби із засиллям такого роду сект. Зачатки такого співпраця вже є, подальша задача – в його розвитку).

Якщо пригадати, що предмет справжнього реферату можна сформулювати як «Роль Православ'я в житті суспільства», то слід обмовитися про те, що життя суспільства дуже багатогранне. Воно включає такі галузі, як політика, економіка, соціальна, культурна сфери, мистецтво. Природно, враховуючи украй обмежений об'єм реферату, описати хай навіть коротко роль релігії у всіх цих сферах просто фізично неможливо.

Інша обмовка, яку слід, на мій погляд, зробити, перш ніж перейти безпосередньо до викладу питань основної частини, є тезою, що роль релігії в суспільному житті треба розглядати не в статиці, не просто такій, яка вона є зараз, а в динаміці, порівнюючи те, що було раніше, з тим, що спостерігається зараз, а також намагаючись прослідити спадкоємність, перехід, від останнього до першого.

Виходячи з сказаного, мною був зроблений висновок про перевагу щодо досконального опису впливу Православ'я на одну із сторін суспільного життя нашої країни. Цією стороною я вибрала мистецтво

Якщо ми задумаємося про роль Православ'я в такій галузі суспільного життя, як мистецтво – галузі, поза всяким сумнівом, важливої і незамінної, то ми можемо сказати наступне.  

 

Живопис, література і інші галузі мистецтва як найяскравіший показник взаємодії релігії і суспільства.

Українське мистецтво і православна віра впродовж багато кого століттях йшли рука в руку. Майже сім сторіч (а це дві третини історичного шляху Української держави!) мистецтво розвивалося в рамках, встановлюваних релігією. Тісно пов'язані з релігійним каноном були перші світські романи і повісті, що виникли в XVII ст. (назвемо хоча б «Житіє протопопа Аввакума», що стало, по суті, першим українським романом), перші драми («Комедія притчі про Блудного Сина» З. Полоцького) і вірші (його ж «вертоград Багатоколірний»), перші портретні зображення царів («парсуни») і перші лубки.

У цілому, починаючи з кінця XVII ст. в українській культурі, як і в культурі інших європейських народів (що, втім, зовсім не говорить про спільність і єдність шляхів розвитку України і Європи), починається процес секуляризації. На українському ґрунті він здійснювався небезболісно, супроводжувався складними колізіями.

Розділення мистецтва і релігії, що відбулося на початку XVIII ст. унаслідок проведені Петром I реформ, стало найбільшою трагедією української культури. Воно мало сумні наслідки як для Православної Церкви (вони віддалилася від значної частини української інтелігенції), так і для мистецтва — літератури, живопису і музики (які втратили пригнічуючу частину позитивних цінностей, виражених в релігійних ідеалах).

У XIX ст. в українській культурі достатньо чітко позначилися дві ідейні течії. Одна було пов'язане з традиційними духовними цінностями, втіленими в православній вірі; інше — з ліберальними цінностями західної культури. Перша течія орієнтувала суспільство на повільний, поступовий розвиток, заснований на дотриманні національних традицій; друге — на швидку модернізацію, реформи, які повинні були зближувати Україну із Західною Європою. Відмінність полягала все в тому ж питанні про історичний шлях розвитку нашої країни. Мені б хотілося, у зв'язку із специфікою даної теми, відзначити, що у всі часи в питаннях полеміки західників і слов'янофілів Церква займала сторону останніх.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні