Розвиток індійського кінематографу

Рекха

Сьогодні цій акторці не бракує гучних епітетів, щоправда, вони аж ніяк не виявляють її творчої суті: Рекха – «зірка» в традиційному розумінні, яка майже тридцять років поспіль втілює гламурний образ індійської кінодіви. Молоді актриси з’являються і зникають, а створений Рекхою еталон жінки незмінно залишається на висоті. Тому не дивно, що режисери «нової хвилі» індійського кіно також використали цей імідж у своїх стрічках. На відміну від Сміти Патіль чи Шабани Азмі з їх різноаспектним аналізом індійської селянки, інтелігентки в ролі дружин і суспільних діячів, Рекха презентує хрестоматійний і водночаз харизматичний образ індійської гетери. Її спроби працювати в амплуа своїх візаві не завжди переконливі через прямолінійність і брак психологічного наповнення портретів такого типу. Акторська майстерність Рекхи вповні реалізовується у ролях, оспіваних індійською культурою жінок «вільного» способу життя – освічених, з аристократичними манерами та водночас власною філософією буття.

Рекха (повне ім’я Бханурекха Ганешан), як чимало виконавиць Боллівуду3,, не має професійної освіти – її школою стало зростання в акторській сім’ї. Вже у 13 років вона вперше з’явилася на великому екрані і певний час вважалася середньостатистичною виконавицею, аж доки її власний зовнішньо-ментальний образ не зазнав помітних трансформацій. Популярність Рекхи в індійському комерційному кіно рівнозначна тій, яку має Амітабх Баччан, тим більше, що їх професійне та особисте життя не раз перетиналося. Так само як Ален Делон і Ромі Шнайдер сказали останнє «прощай» своєму коханню в «Басейні» Жака Дере (1969), ці зірки індійського екрану виразили свою історію у фільмі «Сілсіла» Яаша Чопри (1982), яким завершився перелік їх спільних робіт.

Величезна кількість ролей (близько 300!), відсутність інформації та фахових оцінок доробку актриси не дає змоги сказати, коли вона вперше з’явилася у фільмах «нової хвилі». Відомо, що 1980 року Рекха знялася у Ш’яма Бенегала в картині «Вік Калі», де зіграла Супрію – дружину головного героя. Однак висхідною для неї стала стрічка Музафара Алі «Дорога Умрао» (1981), знята за повістю Мірзи Мухамада Хаді Русви. Після неї Рекха зарекомендувала себе як акторка драматичного складу. З огляду на попередній досвід у комерційному кіно її Умрао виявилася не прогнозовано іншою – несподівано стриманою, зовні майже неемоційною героїнею з відстороненим ставленням до довкілля, яка свою справжню суть вкладає у поетичну творчість. Згідно сюжету, Умрао стає куртизанкою після викрадення в дитячому віці. Її не продають як служницю в багатий дім тільки через смагляву шкіру. Те, що доля у такому випадку могла б скластися зовсім інакше, свідчить історія подруги Умрао, що зі служниці перетворюється на невістку господині дому. Крім привабливості, Умрао здобуває славу своїм поетичним даром, нею захоплюються, вона переживає особисті розчарування, намагається втекти від такого життя, однак змушена повернутися – заклад розваг виявляється єдиним її домом.

Помітною у репертуарі Рекхи є Васантасена з екранізації давньоіндійської п’єси «Глиняний візок», написаної на санскриті, – «Свято кохання» (реж. Ґіріш Карнад, 1982). Тут акторка постає у звичному для себе амплуа куртизанки, яка, ховаючись від переслідувань місцевого вельможі, знаходить притулок в оселі музиканта. Наступний розвиток подій, як і їх розв’язку, зважаючи на те, що це некомерційний проект, нескладно передбачити. З тих же причин режисер занадто безпосередньо абстрагується від історичної канви сюжету, даючи розвиток темі почуттів героїв. Те, що відбувається між ними, видається куди важливішим, ніж вони самі. На першому плані тут стоїть емоційна субтильність персонажів, яка потребує від акторів органічної присутності в кадрі, і Васантасена як ключова постать у виконанні Рекхи набуває адекватного вирішення.

Створений Рекхою образ увінчує Раса Деві – другопланова, але знакова роль у «Камасутрі: історії кохання» Міри Наїр (1996). Раса Деві – колишня куртизанка, що навчає мистецтву Ками інших, зокрема і Майю – основну дійову особу фільму (Індіра Варма). У цьому перевтіленні Рекха лаконічно, на півтонах вивела культивований тип «вільної» жінки – єдино можливий для звичаєвої Індії. Світовий кінематограф, звісно, знає чимало аналогій, і в цьому разі це не черговий рефрен і не відкриття чогось нового, а тільки вдала й природна інтерпретація витвореної традицією моделі такого типажу

Ця ідея закладена авторами фільму апріорі, адже зовсім невипадковим є ім’я героїні Рекхи, оскільки «раса» становить окреме поняття в індійській культурі, а надто у мистецтві, найвищий ступінь якого виражає. «Раса» – емоція, а митця, здатного її викликати, називають «расавантою». Приблизно на такий же рівень була покликана підняти персонаж Раси Деві її виконавиця.

Представлені у цьому  рефераті Сміта Патіль, Шабана Азмі та Рекха – тільки деякі домінантні постаті індійського кіно. Це його портрети у «паралельному» вимірі – паралельному передусім для нас, бо знаємо його з найбільш популярної сторони, яка давно утвердилась як стійкий стереотип. Попри те, за його казковою завісою стоїть інше життя та, відповідно, інше кіно – проблемне, високохудожнє й складне, як сама Індія.


Список використаної літератури

  1. Фероз Рангувалла. Кино Индии: Прошлое и настоящее. Панорама индийского кино / Под. ред. М. Л. Салганик.  — М. , 200 — 384 с.
  2. АлександровГ. В. Епоха і кіно. - 2-е видання, доп. - М. : Політвидав, 200
  3. Юренев Р. Коротка історія Кіномистецтва . - М. : Академія, 200
  4. Бондаренко Є. А. Подорож у світ кіно. - М. : ОЛМА-ПРЕСС Гранд, 2003.
1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні