Розвиток української науки у ХІХ столітті
Кінець XIX —початок XX ст. відзначився інтенсивним розвитком науки, пов’язаним з її диференціацією, формуванням нових наукових напрямів, новими відкриттями, що спричинилося до наукових революцій — зміни парадигм, а отже, до трансформації основ наукового мислення, до заміни класичної науки і побудови нової картини світу. Особливо бурхливо розвивалися такі провідні галузі природознавства, як фізика, хімія, біологія, що й визначило якісно новий поступ наукового пізнання.
В науці дедалі більше почали переважати новий спосіб організації наукових досліджень і колективний характер праці, пов’язані зі створенням науково-дослідних лабораторій та інститутів з відповідною технічною базою для виконання виключно наукових робіт, відбувалося подальше зближення науки з виробництвом, стрімко прогресували технічні науки. Дещо повільніше розвивалися науки гуманітарні, що було пов’язано з більшою їх залежністю від верховної влади країн, зокрема з існуванням у багатьох із них цензури. Створювалися передумови для виникнення й розвитку наукових шкіл. Першими можна вважати в хімії — школу Ю. Лібіха, в біології — Е. Фішера, у фізиці — А. Кундта (Німеччина) і Дж. Томсона (Англія)
Все це зумовлювало перетворення “малої” науки XIX ст. у “велику” і відбувалося в контексті загального культурного процесу, в якому наука як складова частина духовної культури вносила певний внесок у формування стилю мислення епохи, культурного клімату суспільства.
Проте розвиток науки в Україні, як і в Росії, у другій половині XIX ст. був пов’язаний виключно з її вищою школою, передусім університетами (перші спеціалізовані наукові інститути в Росії і на Україні створено лише на початку XX ст. ). Тому наукові дослідження відігравали другорядну роль, підпорядковуючись навчальному процесу, і мали в основному несистематичний і фрагментарний характер. Наука розвивалася завдяки зусиллям окремих учених- одинаків, які, проте, внесли істотний вклад до світової скарбниці знань.
Основними центрами освіти, наукової думки й проведення наукових досліджень на Україні були Харківський, Київський, Новоросійський, Львівський та Чернівецький університети, Ніжинський історико-філологічний інститут. Харківські ветеринарний і технологічний інститути. Львівський і Київський політехнічні інститути, Новоолсксандрійський інститут сільського господарства і лісівництва, Катеринославське вище гірниче училище та ряд інших навчальних закладів. Тут у різні роки викладали і проводили плідну наукову роботу такі видатні вчені, як математики і механіки О. Ляпунов, В. Стеклов, В. Єрмаков, В. Кирпичов, Я. Грдина, фізики М. Авснаріус, М. Умов, М. Пильчиков, М. Смолуховський, Ф. Шведов, хіміки М. Бєкетов, О. Ельтсков, П. Алсксєєв, С. Реформатський, Л. Писаржевський, біологи Л. Ценковський, І. Мечников, О. Ковалсвський, І. Сєчснов, ґрунтознавець В. Докучаєв, помолог Л. Симирснко, учені в галузі техніки М. Бенардос, С. Тимошенко, М
Неабияку роль у науці та культурі відігравали наукові товариства — один з найцікавіших і водночас найменш досліджених феноменів науки і культури. В першій половині XIX ст. вони являли собою окремі угруповання діячів науки й освіти, що прагнули взаємного спілкування, обговорення наукових питань, наукових дискусій. Одними з перших на Україні були Філо-тсхнічнс товариство у Харкові (засноване 1810 р. ) і Товариство наук при Харківському університеті з двома відділеннями — природничим і словесним (1812). Пізніше почали створюватись товариства з точніше визначеною спеціалізацією, наприклад Товариство сільського господарства Південної Росії в Одесі (1828). Першим науковим медичним товариством в Україні стало Товариство київських лікарів (1840), згодом виникли Одеське товариство лікарів (1849) і Харківське медичне товариство (1861). Першим науково-технічним товариством було Одеське товариство інженерів і техніків (1864).
Новою формою організації науки в другій половині ХIХ ст. стали з’їзди природознавців і лікарів. На першому з’їзді (1868) у Петербурзі було вирішено створити товариства природознавців при університетах, чому сприяв новий університетський статут 1863 р. , що надав певну самостійність вищим учбовим закладам. Одними з перших були такі товариства у Харкові (1869), Києві (1869) й Одесі (1870). У 1879 р. засновано Харківське математичне товариство, в 1889 р. — Київське фізико-матсматичне тощо. У порсформений період створено також кілька товариств гуманітарного профілю. Цс Історичне товариство Нестора-літописця у Києві (1873) та Півдснно-західний відділ Російського географічного товариства (Київ, 1873), продовжувало працювати Товариство історії та старожитностей в Одесі. У 1873 р. у Львові засновано Товариство імені Т. Шевчснка, головним чином літературознавчого напряму. Але, спираючись на досвід західних країн і Росії, що вже мали свої академії або товариства, які, виконуючи роль академій, об’єднували гуманітарні й природничі напрями, у 1892 р. це товариство трансформувалось у Наукове товариство у складі трьох секцій — філологічної, історично-філософічної та математично-природописно-лікарської.
Пробудження на початку XX ст. демократичних тенденцій у різних верствах суспільства і підвищення інтересу до наукових знань зумовили появу значної кількості нових добровільних асоціацій, в тому числі наукових товариств. Саме в цей час виникли Медичне товариство при Новоросійському університеті (1904), Київське хірургічне товариство (1908), Хімічне товариство при Київському університеті (1910). З’явилися товариства любителів природи у Миколаєві (1907), Києві (1907), Харкові (1911), серед яких, крім професорів університетів та інших навчальних закладів, були також учителі гімназій і взагалі всі бажаючі. У 1907 р. засновано Українське наукове товариство в Києві з структурою, схожою на структуру Наукового товариства ім. Т. Шевченка До її складу ввійшли історична, філологічна і природничо-медична секції. Ці два товариства М. Грушсвський називав академіями в мініатюрі.