Синтаксичні виражальні засоби

Наступна фігура ‑ складна синтаксична побудова, що має безліч варіантів організації, ‑ невласне-пряма мова. Вона займає проміжне положення між прямою та непрямою мовою та являє собою введення елементів мови героя в авторське повіствування. Такий прийом дозволяє сприймати текст відразу ніби в подвійному вигляді: ми бачимо події очима і письменника, і героя, причому їх погляди можуть в чомусь і не співпадати. Він дає нам можливість глибше зануритись у внутрішній світ персонажа, зрозуміти його почуття, відношення до оточення, причому іноді навіть в більшій мірі, ніж пряма мова: те, що письменник включає в невласне пряму мову, герой не промовляє, а тільки міг би промовити.

Ознаками цієї фігури є лексичні та граматичні елементи, характерні для розмовної мови загалом та для мови даного героя окремо. Але своєрідність та принадність невласне-прямої мови полягає у тому, що іноді її дуже важко відділити від основного тексту, її межі часто дуже розмиті та ледь вловимі: 

Роздуми Рафаловича:

"Наш селянин ‑ жебрак, слуга  панський, жидівський, чий хочете. Що тут балакати про політику? Яку політику ви можете зробити з жебраками?"

І. Франко

Використання конструкцій з функціонально-стильовим забарвленням

Створюючи художній твір, письменник звертається до найрізноманітніших елементів, якими насичена мова, в тому числі й до одиниць усіх рівнів, що мають забарвлення будь-якого функціонального стилю В художній текст можуть включатися різного роду документи, фрагменти наукових праць, літературних творів, епістолярії тощо. Зазвичай письменник сам створює ці вкраплення, рідше цитує реально існуюче. Крім того, автору приходиться придумувати мову своїх героїв ‑ людей різних професій, соціальної приналежності і т. ін. В обох випадках використовуються і синтаксичні конструкції, що мають функціонально-стильове забарвлення, під яким можна розуміти і діалектичну, професійну, фольклорну або яку-небудь ще обмеженість у використанні.

Ширше всього в художніх текстах використовують розмовні конструкції ‑ в першу чергу для характеристики мови героїв. Майстерність письменника проявляється у тому, що ми сприймаємо репліки героїв як дійсно проголошені живими людьми, причому різними настільки, що за їх мовою можна багато дізнатись про їх звички, характери, культурний рівень і т. ін. Сама мова служить характеристикою героїв. Та безумовно, пряма мова в художньому тексті ‑ це не зразок розмовно-побутового стилю, а тільки літературно оброблена його імітація. Простота та безпосередність цієї мови ‑ вдавані, насправді вона продумана до подробиць. Вміло підібрана система розмовних конструкцій грає важливу роль у створенні ефекту безпосередності, непідготовленості мови. Вона в більшості характеризує ступінь вільного володіння героєм літературною мовою.

Розмовні стилістичні конструкції ми можемо зустріти і в авторській мові. Якщо їх небагато, вони експресивно виділяються на тлі загальнокнижного тексту. Якщо вони використовуються регулярно і в більшій кількості, ми можемо говорити про своєрідну стилізацію тексу під усне мовлення.

Саме явище стилізації авторської мови досить цікавє і зустрічається в літературі часто. Воно може представляти окремі фрагменти твору, а може проводитись послідовно на протязі усього тексту.

Поняття "Стилізація" за своїм змістом та обсягом доволі багатозначне, від побутового "наслідувати зовнішні, формальні риси чогось" і до наукового "переважання умовних орнаментальних форм над реалістичними. "

У 19ст. стилізація утвердилася як явище літературне: стилізувати означало свідомо пристосовувати стиль своєї розповіді або до ідеального, або до функціонального взірця якогось стилю.

У 20ст. стилізація перетворюється в естетичний закон  і узгоджується з певним напрямом у мистецтві. Основною проблемою стилізації є взаємини між мовою народною і літературною. На їх перетині з'являється стилізація діалектична, архаїчна, іншомовна, народнопісенна тощо: 

  1. Вітер віє-повіває,

Казаночок закипає.

Ой хто в лузі ‑  озовися!

Ой хто в полі ‑ одкликнися!

Я. Щоголів 

  1. "Грати ролю ‑ се патріотизм. І кого тота зграя жалує?"

В. Стефаник 

  1. Смирись, Микито! Скрізь ти кривди бачиш,

Які судити ти ще молодий.

За це тобі епітим'ю призначу ‑

Вночі поклонів сорок поклади.

І. Кочерга 

Безумовно, виділення в синтаксисі елементів, характерних для інших стилів, завжди затруднюється тим, що художній текст не являє собою нейтральне тло, на якому могли б чітко виділятися чужорідні елементи.

 

Список літературних джерел

  1. Багмут А. Й. , Борисик І. В. , Олійник Г. П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К. : Наукова думка, 1980.
  2. Бацій І. С. Краса і сила слова: Бесіди про мову художнього твору. – К. , 1983.
  3. Блонский П. П. Избранные психологические произведения. – М. : Просвещение, 1964.
  4. Виноградов В. О языке художественной литературы. – М. : 1959.
  5. Виноградов В. Проблемы русской стилистики. М. : Высш. Школа, 1981
  6. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М. : Наука, 1981.
  7. Єрмоленко С. Синтаксис віршованої мови. – К. , 1969.
  8. Коваль А. П. Крилате слово. – К. , 1983.
  9. Коцюбинська М. Образне слово в літературному творі. – К. , 1960.
  10. Кухаренко В. Интерпретация текста. Л. : Просвещение, 1978.
  11. Ларин Б. Эстетика слова и язык писателя. – Л. 1974.
  12. Лейзеров Н. Л. Образность в искусстеве. – М. : Наука, 1974.
  13. Лотман Ю. Аналіз поэтического сердца. – Л. , 1972.
  14. Пустова Ф. Д. Тропіка в художньому слові. – Донецьк, 1972.
  15. Русанівський В. М. Мова в нашому житті. – К. , 1989.
  16. Скрипник Л. Фразеологія української мови. К. Наукова думка, 1973.
  17. Спиркин А. Г. Происхождение языка и его роль в формировании мышления. – М. , 1957.
  18. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К. : Наук. Думка, 1972.
  19. Уфинцева А. Слово в лексико-семантической системе язика. М. : Наука, 1968.
  20. Чабаненко В. А. Основи мовної експресії. – К. , 1984.
1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні