Судова реформа 1864 р в російській імперії

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Дореформений суд в Російській імперії
3. Передумови і підготовка судової реформи 1864 року.
1. Передумови судової реформи 1864 р. ;
а) розкладання і криза фортечного ладу;
б) революційна боротьба проти царського суду.
2. Підготовка судової реформи 1864 р.
4. Судова реформа 1864 року.
5. Судові статути (20 листопада 1864 року).
6. Висновок.
7. Список літератури.
 
1. ВСТУП

Судова реформа XIX століття в Росії - реформа судової системи і судочинства. Викликана капіталістичними відношеннями, що развивавлись у країні, судова реформа відбила класові інтереси буржуазії, проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864 року “Заснування судових установлень”, статути карного і цивільного судочинства, стомившись про покарання, що накладаються світовими суддями. На околицях Російської імперії статути вводилися зі значними змінами; остаточно процес був завершений лише до 1896 року.
Судова реформа 1864 року звичайно трактується в літературі як найбуржуазніша з усіх реформ того часу. Дослідники вважають її самою послідовною. Дійсно, у принципах, на яких побудована реформа, буржуазна ідеологія відбилася найбільше повно. В жодній іншій реформіі цього немає, - там охоронний момент, захист інтересів дворянства, царату виявляються зі всією повнотою. Звичайно, треба мати на увазі, що суд та правосуддя - це системи, із якими громадянин зіштовхується не повсякденно, він може прожити життя, жодного разу не побувавши в суді. У цьому значенні для підданних Російської імперії судова реформа була менш важлива, ніж інші. Водночас у суді зіштовхуються не стільки міжкласові, скільки внутрішньокласові відносини. Дворяни позиваються з дворянами, купці з купцями. Отже, усякого роду процесуальні гарантії важливі для всіх верств суспільства, у тому числі і для експлуататорської верхівки. Судова реформа торкнула інтересів усіх класів, усіх прошарків Російського суспільства.
Судова реформа, як і всі реформи 60-70-х років, була наслідком визначеної кризи російського товариства, у тому числі і так називаної кризи верхів, під яким розуміють звичайно усвідомлення панівним класом та правлячою верхівкою необхідності тих або інших змін. Треба сказати, що судової реформи бажали, здається, більше, ніж селянської. Якщо більшість поміщиків усупереч здоровому глузду не хотіло розкріпачення селян, то в реформі суду були зацікавлені усе, крім, хіба що, кондових суддівських чиновників, що мають недурний прибуток від неправосуддя і не бажаючих пристосовуватися до нових порядків

І, зрозуміло, прихильником судової реформи, як і реформи селянської, виступав у першу чергу сам імператор Олександр II, а так само його брат Костянтин Миколайович, що притримувався навіть більш радикальних поглядів.
 
2. ДОРЕФОРМЕНИЙ СУД В РОСІЙСЬКИЙ ІМПЕРІЇ

Різноманітні важелі державної машини самодержавства почали виявляти свою нездатність до середини XIX століття, але, мабуть, жоден з органів державного апарату не знаходився в настільки кепському стані, як судова система. Для дореформеного суду характерна множинність судових органів, складність і заплутаність процесуальних вимог, неможливість часом визначити коло справ, які повинні підлягати розгляду тому або іншому судовому органу. Справи нескінченно перекочовували з одного суду в інший, найчастіше повертаючись у першу інстанцію, відкіля знову починали довгий шлях нагору, на що нерідко ішли десятиліття.
Інший порок дореформеного суду - хабарництво. Поряд із свавіллям і неуцтвом чиновників, типове для всіх ланок державного апарату, це явище тут набуло настільки жахливого всеохоплюючого розмаху, що його змушені були визнати навіть найзавзятіші захисники самодержавно-кріпосницьких порядків. Переважна більшість судових чиновників розглядали свою посаду як засіб наживи і самим безцеремонним способом вимагали хабарі з усіх, хто звертався до суду. Спроби уряду боротися з хабарництвом не давали ніяких результатів, тому що цей порок охопив увесь державний апарат. Вкрай низька загальна, освідченність суддів, не говорячи вже про освідченність юридичну, зумовлювала фактичне зосередження усієї справи правосуддя в руках канцелярських чиновників і секретарів.
У дореформеному суді панувала інквізиційна (розшукова) форма судочинства. Процес проходив у глибокій таємниці. Принцип писемності припускав, що суд вирішує справа не на основі живого, безпосереднього сприйняття доказів, особистого ознайомлення з усіма матеріалами справи, безпосереднього усного допиту обвинувачуваного, підсудного, свідків, а спираючись не письмові матеріали, отримані під час слідства. Та й докази оцінювалися по формальній системі. Їхня сила заздалегідь визначалася законом, що твердо встановлював, що може, а що не може бути доказом. Закон же встановлював і ступінь достовірності доказів, ділячи їх на недосконалі і досконалі, тобто такі, що давали підставу для остаточного вироку і не могли бути спростовані підсудним.
Різкій критиці піддавали російську судову систему революційні демократи (А. Н. Радищев, декабристи, А. И. Герцен, Н. П. Огарьов) і революціонери-різночинці. І навіть страшенні реакціонери не могли не визнати необхідність її реформи.
Що ж являв собою дореформений суд в Україні? У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер Дніпропетровська обл. ) і Таврійській губерніях судову систему привели від¬повідно до судової системи корінних губерній Централь¬ної Росії. Судами першої інстанції були станові суди: у повітах — земські суди для дворян і селян; у містах — магістрати та ратуші для купців і міщан. Другою інстан¬цією для них вважалися     губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще комерційний суд, а у губерніях — совісні суди для розгляду справ про злочини божевільних і не¬повнолітніх та надвірні суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і вій¬ськовослужбовців, котрі тимчасово перебували там у спра¬вах служби.
У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляцій¬ною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магі¬стратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим судом для дворян і селян, магістрати і ратуші — становими су¬дами у містах. Підкоморський суд — це становий суд першої інстанції у межових справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи