Танцювальні традиції українців

План

Український народний танець. Танцювальні традиції українців

Українські хореографічні традиції у розвитку дошкільників

Українські традиційні рухи для дітей дошкільного віку

Заняття «Українські народні танці. Гопак»

Розгорнутий конспект хореографічного заняття

 

Український народний танець. Танцювальні традиції українців

Танець — один із найдавніших видів народної творчості, що виявляється в ритмічних рухах під музику чи спів. Можна лише здогадуватися, що перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи).

Слід розрізняти фольклорний танець і сценічний. Фольклорні танці — це народні танці, які побутують у своєму природному середовищі і мають певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Сценічний танець, поставлений балетмейстером у професійному або самодіяльному колективі для показу на сцені, може бути українським, але вже не є народним. Безперечно, що українська фольклорна хореографія завжди була тим невичерпним джерелом, яке живило професійне мистецтво.

Фольклорні й сценічні танці мають як спільні, так і відмінні риси. Фольклорний танець — це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується передусім для себе, а потім - для глядача (товариства, гурту, громади). Сценічний танець призначений насамперед для показу глядачеві і виключає елементи експромту.

В українському народному танці досить часто наявний елемент змагання: двох парубків, парубка з дівчиною або танцюриста з музикантом. На сцені таке змагання може бути свідомо поставлене хореографом як елемент сюжету танцю.

Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, які одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Такі рухи зустрічаються і в сучасних танцях. Зображення танцюристів і музикантів є на фресках Софійського собору в Києві (XI ст. ).

Ритуальні танці ще й нині побутують у деяких регіонах України, наприклад, гуцульські танці «Кругляк» і «Освячення зерна», які подібні за своєю символікою. Танець «Освячення зерна» виконувався на Різдво сильними, здоровими чоловіками: на білій плахті лежить зерно, навколо нього, взявшись за руки, танцюють у напрямку руху сонця ритуальний танок, який надає зерну магічної сили плідності. Далі освячене таким чином зерно висипають у поділ господині. Навесні це освячене зерно, перемішавши з іншим посівним зерном, господар посіє на ниву».

Танець «Кругляк» виконується також одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Цей ритуальний танок має сприяти здоров’ю бджіл, доброму медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі». Звучать побажання: «Дай, Боже, щоб пасіка була така велична, як свята були величні».

Серед дослідників українського народного танцю в XX ст. можна назвати Василя Верховинця, Андрія Гуменюка, Андрія Нагачевського (Канада), Романа Гарасимчука, Анатолія Богорода, Вадима Купленика та ін. Класифікації українських танців, запропоновані дослідниками, ще не можуть вважатися досконалими. Першу класифікацію запропонував В. Верховинець, поділивши всі українські танці на масові, парні й сольні. Музикознавці класифікують їх за характером музичного супроводу: гопаки, козачки, польки, мазурки, кадрилі тощо. Між хореографами побутує класифікація і за назвами танців: «Рибка», «Коваль», «Швець», «Горлиця». А. Гуменюк у книжці «Українські народні танці» поділяє їх на хороводи, сюжетні й побутові.

Говорячи про українські народні танці, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, відомий нині український танець «Гопак» має інші назви: «Гоцак», «Козак», «Козачок», «Тропак» тощо. Танці отримують назви з різних причин. Наприклад, за якимось словом, що часто вживається у пісні, під яку танцюють: від пісні «Ой дівчина — горлиця» назвали танок «Горлицею». Те ж саме з назвою «Полька», що також походить від пісні, а не від того, що ніби він польський танець: він побутує в Україні та в деяких країнах Європи

В одній із таких пісень, яка є супроводом до танцю, зокрема співається: «Біда польку спокусила — пішла полька за русина. . . »

Так отримали назви і деякі весільні танці: «Дудочка» («Діду, мій дударику. . . »), «Журавель» («Унадився журавель, журавель до бабиних конопель. . . »). Деякі танці називаються за місцевістю, де вони побутують: «Коломийка» (від м. Коломия), «Гуцулка» (від Гуцульщини), «Микуличинка» (від с. Микуличин), «Лючинка» (від річки Лючинки), «Санжарівка» (від м. Санжари).

Іноді танці називають від назв рухів, які в них переважають: «Увиванець», «Тропак», «Гайдук» (присядки) тощо.

Крім назв танців, у народі існує низка назв танцювальних рухів. Василь Верховинець записав кілька з них: доріжка, присядки, навприсядки, вихиляси, «бач, як заплів» (пізніше названа плетінкою), «от завернув», «от загріба», плазунець». Нині відомі й інші народні назви рухів: гопаки, витинанки, підскоки, підтупи, дрібні скоки, тропаки, закрутки, голубці.

Найдавнішими з українських народних танців є насамперед обрядові, ритуальні хороводи. Виконання хороводних танців, як правило, супроводжувалося обрядовими діями або діями, що ілюстрували текст хороводної пісні. Хороводи поділяють на кілька видів: веснянки, гаївки, танки, танки-ігри. Нині хороводи втратили своє релігійне значення і в народі побутують як звичайні забави.

Переважна більшість українських танців побудована на одних і тих жерухах, які витворилися з національного темпераменту, місцевого колориту, одягу.

В Україні і за кордоном українське танцювальне мистецтво репрезентує переважно «Гопак», культ якого склався на початку XX ст. Справжній фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація і змагання. На думку дослідника козацьких танців Вадима Купленика попередником гопака був танець «Козак», і лише внаслідок заборони Катериною II самої назви козаків та подальших цензурних утисків танець змінив назву».

Особливе місце серед чоловічих танців належить ритуальному військовому танцю «Аркан», який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна: хто не витримував і розривав руки, того не приймали до танцю (це було своєрідною перевіркою на готовність до бою). Вірогідно, «Аркан» був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух.

Танці типу «Коломийки» і «Гуцулки» танцюються переважно по колу і в парах. «Польки» та «Кадрилі» схожі за мелодійною побудовою, але відрізняються за композицією та рухами. Українська танцювальна культура, така багата й різноманітна у давнину, нині збідніла настільки, що в природному середовищі зводиться переважно до польки й вальсу (в центральних та південних регіонах), гуцулки (в Галичині), молдавської сирби і єврейських флейликсів (на Поділлі й Буковині).

Коли на зміну українським вулицям і вечорницям прийшли клуби і дискотеки, танцмайданчики заполонили переважно зразки негритянських танців: рок-н-рол, твіст, брейк, ламбада, реп. Але українська молодь, танцюючи негритянські танці, навіть не усвідомлює, що підсвідомо вводить у них типові українські рухи (етнорухи).

Слід пам’ятати, що національна танцювальна культура, діючи як природний фактор, зберігає і накопичує енергію своєї нації. Відрив же від своєї геокультури не тільки сприяє прилученню до чужої культури, але й призводить до відтоку національної енергії на користь іншого етносу.

 

Українські хореографічні традиції у розвитку дошкільників

В українських музично-хореографічних традиціях варто бачити величезний педагогічний потенціал для впливу на виховання, освіту, розвиток дитячої особистості загалом і музично-руховий розвиток зокрема.

Насамперед зміст українських хороводів і танців, відображає різноманітну життєву дійсність, основні її сфери (природне, оточуюче, суспільне, особисте життя тощо), є інформативно-пізнавальним, естетично привабливим, цікавим, корисним, доступним, сприятливим для спілкування й виховання дитини дошкільного віку.

Заняття танцем стимулюють дитину у прагненні бути зовні стрункою, підтягнутою, красивою. Через танцювальні па виховуються уміння граційно і витончено рухатися, шляхетно поводитися, задовольняються естетичні потреби та інтереси, виховуються естетичні почуття і смаки, цінність ставлення до мистецтва до оточуючого світу і людей. У дитини виникають почуття гармонії в собі як єдності внутрішньої і зовнішньої краси.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні