Театральна творчість Гната Петровича Юра

Діяльність Гната Юра в театрі ім. Ів. Франка

В історію радянського театру на Україні Гнат Юра ввійшов як один з активних його будівників, ентузіаст і майстер сцени. Яскравою ілюстрацією його організаційних здібностей є створення одного з провідних театрів УРСР - театру ім. Ів. Франка.

В цьому театрі Гнат Юра широко розгорнув свою художню діяльність як керівник, режисер і актор. Тут, разом з колективом театру, він жадібно і наполегливо шукав шляхів, що ведуть до народного, соціалістичного мистецтва, радів творчим вдачам і не складав зброї при поразках. Тов. Юрі, як керівникові театру, припало в перші роки його існування розв'язати ряд найактувальніших і найважчих художніх завдань. Треба було знайти нові шляхи в театральному мистецтві, нові засоби художнього вияву, які б відповідали завданням пролетаріату, що приступив до створення нового суспільства. Треба було перемогти традиції старого українського театру, знайти такий репертуар і таке його трактування, яке б підносило життєвий тонус глядача, наснажувало б його бажанням боротися і творити нове життя.  

Складність розв'язання цього завдання полягала в тому, що радянської драматургії в ці роки не існувало. В шуканнях репертуару, співзвучного революції і близького новому трудовому глядачеві, театр, керований Гнатом Юрою, прийшов до класики і в попередні роки свого існування ставить такі видатні твори російської драматургії, як «Ревізор» Гоголя, де Гнат Юра грає роль Хлестакова, «На дні» - Горького, де виконує роль Луки.

Горьковська драматургія ще до революції захоплювала тов. Юру. В 1908 році в Гадячі, в літньому дощаному театрі, він вперше на українській сцені здійснив постановку «На дні». Серед заяложеного традиційного репертуару етнографічно-побутового театру прозвучав крилатий афоризм Горького «Людина - це звучить гордо».

Інтерес до Горького в Юри був викликаний натхненним сценічним втіленням горьковської драматургії в МХАТ'і. Помхатівському було поставлено «На дні» й у Вінниці 1920 року. З західноєвропейської класики в ці роки Гнат Юра поставив «Весілля Фігаро» Бомарше. У «Весіллі Фігаро» Юра грав Фігаро. Сміливий сміх комедії Бомарше надовго прикував до себе творчу увагу тов. Юри, який не раз повертається до цієї п'єси. Він ставить «Весілля Фігаро» в Харкові і Києві, даючи нові режисерські редакції. В київській постановці «Весілля Фігаро» більш рельєфно виступила сатирична усмішка Бомарше. Акцент в ролі Фігаро Гнат Юра робив не на зовнішню рухливість, а на гостру, сатиричну подачу слова, на максимальне виявлення в словесному тексті всіх відтінків сарказму та іронії

З української класики Юра здійснив постановку «Гайдамаки» й «Іван Гус» - Шевченка, «Похорон» - Ів. Франка, «Суєта» й «Житейське море» - Карпенка-Карого. В п'єсах Карпенка-Карого Гнат Юра створює образи Терешка і Стьопочки, що є його великими акторськими вдачами. Роль Терешка донині зберігається в репертуарі театру. Починаючи з черкаських «Вістей» (1925 рік) і кінчаючи ленінградськими газетами (літо 1938 року), відгук один - Терешко блискучий витвір майстра.

Опуклою постаттю в галереї образів, створених Юрою, є Стьопочка. Гнатові Юрі вдалося створити типову для старого провінціального театра фігуру актора Стьопочки Крамарюка, свого роду український варіант Шмаги. В цьому образі Юра дав сплав людських слабостей і вже рідко спалахуючі, швидко гаснучі іскри хороших поривів. Тонкість малюнку, вміння показати в образі різні грані людського характеру - доля майстра і таким майстром показав себе Гнат Юра, граючи ролі Стьопочки і Терешка.

У своїх ранніх режисерських роботах тов. Юра виступив як режисер реально психологічної школи. Поряд з реалістичною класикою в репертуарі театру імені Франка з'являються героіко-романтичні п'єси. Гнат Юра спиняє свою увагу на «Овечій криниці» - Лопе де Вега, «Кінці Месії» - Жулавського, «Лорензаччо» - Мюссе. Юру захоплювала героіка цих п'єс, гострота соціальних мотивів. Ці п'єси давали можливість широко показати народні маси, що йдуть на штурм проти твердинь старого світу.

Тут ми зустрічаємось уже з іншим режисерським почерком. Ці спектаклі були розв'язані в умовному героіко-романтичному плані. Для посилення соціального звучання п'єси провадиться часткова переробка тексту. Старанна розробка масових сцен, слова і рухи натовпу на сцені стали домінуючими в режисерській роботі Гната Юри. Для сценічного втілення образів режисер використовує патетичний тон і широкий емоціональний жест. Для змалювання негативних персонажів застосовуються способи гротеску.

Це були перші спроби створити спектакль, насичений революційною патетикою, з головним героєм - народом. Але створення широкого полотна, що відображає діла і дні Великої Жовтневої Соціалістичної революції, життя країни Рад було ще попереду. Громадянська війна закінчилась. Настали роки відбудови народного господарства, роки сталінських п'ятирічок. Йде процес формування нових, соціалістичних форм життя і побуту, постає нова людина. І все це відбиває молода радянська драматургія.

1 2 3 4 5