Ткацтво Рівненського регіону

Зміст

Вступ

Ткацтво на Рівненщині

Сучасні майстри мистецтва гобелену

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

Вступ

Декоративно-прикладне мистецтво – один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувати». Прикладне ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди. Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва – зробити гарним речове середовище людини.

Однією з яскравих граней декоративно-прикладного мистецтва є гобелен. Гобелен - мистецтво давнє, але в сучасному світі набуває нових тенденцій розвитку. Гобелени, тобто вироби ручного ткацтва, на сьогодні використовуються для прикрашання інтер'єрів. Вони стають основою нових дизайнерських рішень в роботі художників-дизайнерів. В нинішній час ручне ткацтво набуло новаторства у виконанні, тобто стало можливим використання різних матеріалів, починаючи від поліетиленових мішечків до дроту різної товщини.

Гобелен ( фр. gobelin ) – один із різновидів декоративно-прикладного мистецтва, стінний безворсовий килим із сюжетною або орнаментною композицією, витканий вручну перехресним переплетенням ниток.

Виготовлення гобеленів – складний вид ткацького мистецтва. З точки зору текстильного ткання, гобелен представляє собою полотно, в якому піткання повністю закриває основу, тобто представляє собою пітканий репс. В функціональному відношенні гобелен являє собою стінну шпалеру з фігурними та орнаментальними композиціями, яка являлася не тільки тепловою та акустичною ізоляцією світських та церковних приміщень, але одночасно їх прикрашала.

Самореалізації особистості, розвитку творчої активності певною мірою сприяє такий вид декоративно-прикладного мистецтва, як ткацтво. Це яскраве і самобутнє явище художньої культури, зберігаючи тісний зв’язок з традиціями народної творчості минулого, набуває нового змісту, нових якостей і рис сьогодення.

Новочасна загальна мода розхитує, здавалося б, усталене уявлення про прекрасне, і те, що вчора ще милувало око, цінувалося й дбайливо зберігалося, - тепер сприймається ніби як зайва, непотрібна річ. Тому творчий розвиток такого виду народного мистецтва, як ручне ткацтво потребує уваги. Звичайно ж майстерність не досягається за один день. Це поступова і наполеглива праця яка приносить радість, бо вона творча. А найприємніше - це втілення свого задуму в життя, створення своїми руками красивих речей, які прикрашають ваш дім та прищеплюють вам любов до прекрасного через пізнання радості творчості.

Актуальність роботи полягає у відродженні та поширенні мистецтва писанкарства (орнаментика, основні технологічні прийоми, кольорова палітра) крізь призму текстильного мистецтва.

На вертикальних верстатах, які на центральній Україні мають назву кросна, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою, без застосування будь-якого допоміжного приладу – гнички чи човника. Узор орнаменту виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами, між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами.

Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські килими та гобелени. Панські килими мали своєрідне оздоблення з помітним впливом тогочасних мистецьких стилів бароко, рококо, класицизм. Їх характеризують малюнки з натуралістичним трактуванням квітів, овочів, плодів

Тематичні зображення були характерні також для гобеленів.

Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для утеплення стін і окраси замків. Найкращі зразки гобелена в Музеї Клюні в Парижі, в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Унікальна колекція західно-європейських шпалер є у Львові, в музеї етнографії та художнього промислу. Вони дають нам уявлення про розвиток цього виду мистецтва в ХVII-XVIII ст. У середині нашого століття це мистецтво відродилося і набуло нових сучасних якостей.

Класичний гобелен до ХХ ст. – це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.

Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному – найкраще виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції. Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об’ємності і пластичності.  

 

Ткацтво на Рівненщині

У народному мистецтві Українського Полісся не лише відчувається подих глибокої старовини, а й зберігається вивірена віками гармонія між красивим і корисним. Це мистецтво у цілому творчо не ушкоджене і не спотворене ні міською модою, ні міщанським прикрашенням, ні втручанням замовників. Його традиції нині живуть і розвиваються у різних видах суто народної творчості: у ткацтві, килимарстві, декоративних розписах. Одягові поліщуків властиві вигадливі крої та декоративне вивершення. Привертають увагу гаптовані кожухи, свити, шкіряні „торби”. Висока класична культура відзначає форми ужиткового та декоративного посуду, скульптури та іграшок, створених гончарями. Масовим заняттям жінок залишається вишивання та плетіння, чоловіки, останнім часом, буквально змагаються в оформленні житла й садиби. Полісся споконвіку відоме також мистецтвом різьбярів, ковалів, каменярів. Нині ці промисли набувають нових форм, зумовлених змінами в технології художньої обробки дерева, заліза і каменю.

Вперше робиться спроба дослідити комплекс різних видів народного мистецтва краю як тих, які вже привертали увагу спеціалістів (народне будівництво, вишивання, ткацтво), так і тих, художні надбання яких досі не були предметом мистецтвознавчих досліджень (кругла скульптура, різьба, декоративне малювання й розписи, ковальство, ливарництво, гутне скло, художня обробка дерева, каменю й бурштину). Їх зародження, розвиток і художні ознаки розкрито й систематизовано після багаторічних авторських спостережень в експедиціях та під час вивчення фондів державних (художніх, історико-краєзнавчих) і народних музеїв України, а також музеїв Санкт-Петербурга, Вільнюса, Кракова. Неоціненний матеріал почерпнуто безпосередньо у поліщуків. Мешканці краю зберігають безліч ужиткових та декоративних речей, які у своїх художніх формах, принципах композицій, кольорових зіставленнях, семантиці мотивів і елементів, а також у своїх назвах несуть ознаки локального стилю, іконографії та способів обробки тих чи інших матеріалів. Лише зафіксовані обєкти складають картотеку понад 6 тис. одиниць.

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні