Вихідні принципи теорії пізнання

Суб’єкт пізнання у сучасній гносеології - це не тільки система, яка отримує, зберігає, розробляє і переробляє інформацію. Суб’єкт - це передусім суспільно-історична істота. Вона наділена свідомістю, здатна до цілепокладаючої, предметної, творчої діяльності. З цього погляду суб’єкт пізнання, якщо брати його в усій повноті соціальних визначень і духовно-практичних характеристик, - це не лише окрема людина, а й соціальна група, клас, суспільство, що уособлює ту чи іншу історичну епоху.

Однією з важливих функцій свідомості є пізнання людиною нав­колишнього світу й самої себе. Люди не можуть жити, перетворювати природу без правильних знань. Пізнання - це такого роду функціонування свідомості, внаслідок якого виникають нові знання. Воно є невіддільним компонентом матеріально-практичної діяльності, хоч і не позбавлене певної відносної самостійності.

На відміну від практики, яка є матеріальною діяльністю, пізнання є ідеальною, духовною формою освоєння світу. Практика, як спосіб задоволення потреб людини, може бути успішною тоді, коли вона супроводжується творчим пізнанням об’єктів, їх моделюванням, планом їх перетворення. Пізнання, як і свідомість у цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності (або ті, що дійсно існували чи дійсно існуватимуть) предмети, процеси і явища, але й усі їхні можливі модифікації. Пізнання як процес являє собою діалек­тичну єдність суб’єктивного й об’єктивного. Суб’єктом пізнання є не власне свідомість, а матеріальна істота, яка має свідомість, - суспільна людина.

Об’єктом пізнання є фрагменти об’єктивної реальності, які потрапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини. З розвитком суспільства об’єктом пізнання стає й саме пізнання, мислення людини. Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здатності, й насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на основі праці, суспільного вироб­ництва. Окрема людина навчається мислити разом із засвоєнням мови й набутих людством знань.

Між суб’єктом та об’єктом, за визначенням Авенаріуса, існує діалектичний зв’язок, взаємообумовленість: «Немає об’єкта без суб’єкта, немає суб’єкта без об’єкта». Тобто об’єктивна реальність перетворюється на об’єкт пізнання лише в тому випадку, якщо на нього звертає увагу суб’єкт, котрий у свою чергу стає суб’єктом пізнання лише в ситуації, коли існує об’єкт. Це означає, що активність не тільки притаманна суб’єктові: певною мірою опосередкована суб’єктом активність притаманна й об’єк­тові. Особливо така опосередкована активність об’єкта проявляється в ситуації, коли об’єктом пізнання виступають людина, соціальна група, суспільство в цілому, тобто в соціальних, економіч­них, психологічних, політологічних, медичних, педагогічних дос­лідженнях.

Пізнання відображає дійсність у формі образів. Образ є формою і продуктом суб’єктивного, ідеального відображення об’єк­тивної реальності в свідомості людини. Образи за своїм змістом відпові­дають предметам, явищам, які вони відображають. Результатом пізнання є суб’єктивний образ об’єктивного світу.

Основним пізнавальним відношенням є відношення «образ - предмет». У широкому значенні слова образом називають стан свідомості, який у процесі пізнання певним чином пов’язаний з об’єктом. Прикладом образу можуть бути відчуття, абстракції, теорії, картина світу. Як саме зв’язаний образ із об’єктом?

Історія філософії дає три основні відповіді на це питання: 1) суб’єктивно-ідеалістичну («ми пізнаємо, описуємо, впорядковуємо наші відчуття»); 2) об’єктивно-ідеалістичну («образи є наслідком осягнення за допомогою розуму існуючих ідей, ідеальних сутностей, структур, які стоять за матеріальними чуттєвими явищами); 3) матеріалістичну («образи відображають об’єктивну реальність»).

За відношенням до ступенів пізнання образи поділяються на чуттєві й раціональні. За відношенням до об’єкта пізнання вони поділяються на образи-знання, образи-проекти, образи-цінності. Перші з них відображають об’єктивну реальність, другі - умовні конструкції, які мають бути втілені на практиці, треті відбивають потреби та ідеали суб’єкта.

Предмет - це річ, об’єкт у найширшому розумінні, всіляке суще, котре завдяки наочному образу або внутрішній смисловій єдності виступає як певною мірою обмежене й завершене. Як основні види предметів можна розрізняти: по-перше, річ як фізичний предмет, що належить зовнішньому світу; по-друге, поняття як предмет, що логічно мислиться; по-третє, стан як предмет, тобто загальний стан почуттів або духовна спрямованість (наприклад, «дух» якоїсь справи, «дух» часу, «дух» команди тощо). В екзистенціалізмі предмет - це те, що протистоїть, суперечить нашим переживанням і виступає з повсякденності речей, що виявляється завдяки переживанню опору.

 

Література

Араб-Оглы Э.  А. Обозримое будущее: Социальные последствия НТР: год 2000. - М. : Мысль, 1986.

Гадамер Х.  Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики.  - М. : Прогресс, 1988.

Голдстейн М. , Голдстейн И.  Ф. Как мы познаем: Исследование процесса научного познания. - М. : Знание, 1984.

Кочергин А.  Н. Научное познание: формы, методы, подходы. - М. : Мысль, 1991.

Кун Т. Структура научных теорий. - М. : Прогресс, 1975.

Лекторский В.  А. Объект, субъект, познание. - М. : Наука, 1980.

Матвієнко В.  Я. Прогностика (прогнозування соціальних та економічних процесів: теорія, методика, практика): Навч. посіб. для студентів ВНЗ. - К. : Українські пропілеї, 2000.

Мочерний С.  В

Методологія економічного дослідження. - Львів: Світ, 2001. - Розд. 2.

Конверский А.  Е. Теория и ее обоснование. - К. : ЗАТ «ВІПОЛ», 2000.

Наука и будущее: борьба идей / Баталов Э.  А. , Мотрошилова Н.  В. , Марчек К. и др. - М. : Наука, 1990.

Рабочая книга по прогнозированию / Редкол. : Бестужев-Лада И.  В. (отв. ред. ). - М. : Мысль, 1982.

Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. - К. : Основи, 1998.

Скотт Дж. Г. Сила ума: Описание пути к успеху в бизнесе. - К. : Внешторгиздат, 1991.

Тоффлер А. Футурошок. - СПб. : Лань, 1997.

Философия: Учебное пособие для студентов вузов / Авт. кол. : Осичнюк Е. В. , Зубов В.  С. и др. - К. : Фита, 1994. - Гл. 6.

Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. / Бичко І.  В. та ін. - К. : Либідь, 1994. - Розд. ІV.

Філософія: Навч. посібник / Надольний І.  Ф. та ін. - К. : Вікар.  - 1998. - Розд. ІІІ. - Гл. 8-9.

Фуко Мішель. Археологія знання. - К. : Вид-во Соломії Пав­личко «Основи», 2003. - С. 33-122.

1 2

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні