Вікова психологія 2

Глибшими стають у цьому віці почуття гордості та самоповаги, які є основою самооцінки дитини, зумовлюють її поведінку. Іноді ці почуття закривають від дитини іншу людину, внаслідок чого формуються самолюбство, егоїзм. Важлива роль у розвитку особистості дошкільника належить естетичним почуттям (прекрасного, гармонії, ритму, божественного).

Найяскравішими інтелектуальними почуттями дошкільників є почуття здивування і допитливості. Успіх у діяльності викликає у них яскраві позитивні переживання, які можуть виявлятися стримано, однак невдача зумовлює бурхливе незадоволення. Пов'язані з діяльністю неприємні переживання часто породжують невпевненість у своїх силах, боязнь нових завдань.

У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії. Дітям властива гуманістична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно відгукуються на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також - суму у відповідь на радість іншого) емпатії. Попри певні типові особливості емоційної сфери дошкільників (яскравість і безпосередність переживань, переважання почуттєвості над іншими сторонами життя), у кожної дитини вона індивідуальна.

Емоційне неблагополуччя дитини, проявляючись у сфері її стосунків з іншими людьми й у світі власних переживань, зумовлює такі види порушень:

1) неврівноваженість, швидку збудливість, що проявляються в голосному плачі, вибухах гніву, глибокій ображеності тощо;

2) "легку загальмованість", уникання спілкування;

3) агресивність у взаємодії з ровесниками;

4) тривожність, що проявляється у переживанні різноманітних страхів.

Головним джерелом гармонійного розвитку емоцій і почуттів дошкільника є сім'я

Розвиток його емоційної сфери відбувається у напрямі ускладнення змісту емоцій, формування емоційної забарвленості (фону) життя, експресивності переживань. Дошкільники активно засвоюють мову почуттів, здатні словами пояснити свій емоційний стан, вчаться регулювати його.

 

4. Наукові та прикладні завдання вікової психології. Стратегічні теоретичні завдання вікової психології.

  1. Основні завдання:

1) порівняльний аналіз теоретичної думки, яка сформувалася на теренах колишнього СРСР та в Україні як суверенній державі, з метою з’ясування перспектив розвитку вікової психології, її місця в системі світового наукового знання, створення та вдосконалення концепції вікового розвитку особистості в нових соціально-економічних умовах, які склалися, починаючи з 1990-х років;

2) з’ясування психологічного змісту «дитинства» як феномену життєвого шляху;

3) вивчення впливу на розвиток людини культурно-історичних, етнічних, соціально-економічних чинників (мова; досягнення науково-технічного прогресу, мистецтва; суспільні норми поведінки тощо);

4) вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки;

5) розробка теоретичної моделі комплексної особистісної діагностики у віковому розвитку;

6) розробка концепцій психічного розвитку у світлі нових відкриттів психогенетики;

7) удосконалення методологічних основ наукових досліджень, експериментальне обґрунтування нових ідей.

  1. Супутні завдання:

1) вивчення вікової динаміки психічних процесів і властивостей;

2) визначення чинників структурних змін, новоутворень, які виникають з віком у психічній діяльності людини;

3) з’ясування закономірностей переходу між віковими періодами; пошук нових закономірностей у віковому розвитку;

4) з’ясування індивідуально-типологічних, статевих відмінностей;

5) вивчення вікових можливостей у засвоєнні знань;

6) вивчення динаміки різних видів діяльності (гра, навчання, праця);

7) з’ясування вікових особливостей спілкування дітей і дорослих;

8) вивчення різнопланових відхилень у віковому та індивідуальному розвитку тощо.

Стратегічні прикладні завдання вікової психології.

1) створення навчально-методичної бази для управління процесом психічного розвитку дитини;

2) психологічне обґрунтування шкільних програм і підручників;

3) створення ефективної системи психологічної служби в країні;

4) з’ясування психологічних основ підростаючої особистості (співвідношення фізіологічного і психічного чинників; вікових та індивідуальних особливостей);

5) створення оптимальних умов для організації дитячої діяльності та спілкування;

6) розробка та обґрунтування інноваційних технологій для вивчення вікового розвитку та впровадження їх результатів у практику педагогічної діяльності;

7) формування педагогічної свідомості в громадян, основним показником якої є шанобливе ставлення до людей будь-якого віку: особистість необхідно сприймати такою, якою вона є (це дозволяє глибше зрозуміти її, що є передумовою взаємного співжиття, запобігання конфліктів, можливого надання допомоги тощо).

  1. Супутні завдання:

1) організація консультативної допомоги суб’єктам навчально-виховного процесу;

2) розробка способів прогнозування психічних явищ;

3) локалізація навчально-виховних чинників ризику у віковому розвитку;

4) розробка методичних способів роботи з винятковими дітьми (обдарованими, інвалідами, соціально знедоленими, «ліворукими» тощо);

5) вивчення психологічного змісту затримок психічного розвитку та вироблення способів їх усунення;6) подолання педагогічних стереотипів у громадян про віковий розвиток та ін.

1 2 3 4