Вікова психологія 4

План

1. Особливості соціальної ситуації розвитку в немовлячому віці.

2. Учбова діяльність як провідна в молодшому шкільному віці.

3. Методи вікової психології. Близнюковий метод.

4. «Комплекс пожвавлення» як перша специфічна форма реагування немовляти на людину.

5. Довільність, рефлексія, внутрішній план дій як основа новоутворень молодшого шкільного віку.

6. Методи вікової психології. Соціометрія.

7. Основні закономірності розвитку моторики в немовлячому віці.

8. Розвиток пізнавальної сфери молодшого школяра: основні закономірності та тенденції розвитку.

9. Методи вікової психології. Аналіз результатів чи продуктів діяльності.

10. Сенсорний розвиток немовляти.  

11. Етапи розвитку мислення в молодшому шкільному віці. Дослідження Зака, Давидова та його школи.

12. Методи вікової психології. Моделювання.

 

1. Особливості соціальної ситуації розвитку в немовлячому віці.

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав "Ми". За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту - дорослий.

За словами Д. Ельконіна, пустушка і погойдування - своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: "Усе спокійно!", "Усе гаразд", "Я - тут!". Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорослого, який забезпечує все її існування, виживання і спрямування активності. Вона не здатна самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має засобів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби сподівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий ніби приписує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої поведінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.

 

2. Учбова діяльність як провідна в молодшому шкільному віці.

З приходом дитини до школи змінюється провідна діяльність. Пригадаємо, що у психології під провідним видом діяльності розуміють таку діяльність, в процесі якої відбувається формування основних психічних процесів і властивостей, з’являються основні новоутворення віку

Провідним типом діяльності молодшого школяра стає учіння, яке суттєво змінює мотиви його поведінки і розкриває нові джерела розвитку пізнавальних і моральних сил. Учбова діяльність – це специфічна самостійна діяльність школярів по засвоєнню наукових понять та зумовлених ними узагальнених способів розв’язання завдань. Основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. На початку молодшого шкільного віку діти не можуть самостійно навчатися, у них не сформована учбова діяльність. Тому основне завдання вчителя – до кінця цього вікового періоду сформувати її у дітей. Отже, навчання – це процес керування учінням школярів.

Учбова діяльність має свої специфічні компоненти. Д. Б. Ельконін та Давидов розглядають учбову діяльність у єдності п’яти компонентів: мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій самооцінки.

  • Мотивація. Учбова діяльність спонукається і спрямовується різними учбовими мотивами. Мотиви учбової діяльності можна класифікувати по різному. Всі мотиви поділяють на дві великі групи: мотиви, які породжуються самою учбовою діяльністю і мотиви, які лежать за межами учбового процесу і пов’язані лише з результатами учіння. Такі мотиви можуть бути широкими соціальними і вузькоособистими.
  • Учбова задача. Учбова задача – це система завдань, при виконанні яких учень засвоює найбільш загальні способи дій. Учбова задача спрямована на удосконалення самого учня. • Учбові дії. Учбові дії необхідні для розв’язання учбової задачі. До їх складу входять ряд учбових операцій. За допомогою учбових дій діти відтворюють і засвоюють взірці загальних способів розв’язання задач і загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дії як у предметному, так і розумовому плані. Окремим завданням навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних учбових дій.
  • Дії самоконтролю. Дії самоконтролю – це дії звірки, співставлення учбових дій із зразком, який задається ззовні. Виокремлюють наступні етапи самоконтролю: 1) контроль вчителя; 2) взаємоконтроль; 3) самоконтроль. Розрізняють контроль за: - кінцевим результатом (“Перевір, чи зійшлась відповідь”, “Перевір, чи не зробив помилки в диктанті)”; - покроковий (вищий рівень контролю від попереднього) – це корекція діяльності, слідкування за ходом дій, за тим, як дія виконується в даний момент, які дії виконані, що ще потрібно зробити. Одночасно контролюється і якість виконання дій. Завдання вчителя – навчити учня самоконтролю. - перспективний самоконтроль (ще більш досконалий вид саморегуляції) – це корегування діяльності на кілька операцій вперед, прирівнювання майбутньої діяльності зі своїми потенційними можливостями її виконання.
  • Дії самооцінки. Дії самооцінки – це оцінювання дитиною своєї діяльності на різних етапах її виконання. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки – регулятивна. Виокремлюють два види самооцінки:- ретроспективна, тобто оцінка досягнутих результатів своєї діяльності (?: добре чи погано я зробив);- прогностична, яка являє собою оцінку суб’єктом власних можливостей (?: чи під силу мені це завдання)

Наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдань і визначення своїх можливостей при розв’язанні тих чи інших конкретно-практичних завдань.

 

3. Методи вікової психології. Близнюковий метод.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значення має "близнюковий метод". Як відомо, однояйцеві близнюки мають одну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод — це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Цей метод був використаний, наприклад, в роботі О. Р. Лурія і Ф. Я. Юдович. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктивної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови.

1 2 3 4 5