Вітчизняні граматики української мови

У граматиці розкриваються також деякі особливості міжслов'янської церковнослов'янської мови, яку автор називає «священною» («святою», «lingua sacra»). У книзі помітний порівняльний аспект. Ужевич іноді показує особливості польськоїчеської і хорватської мов. Можливо, Ужевич прагнув створити працю про абстрактну слов'янську граматичну систему. Це намагання співзвучне тодішній французькій граматичній думці, що пізніше реалізувалася в універсальній граматиці А. Арно та К. Лансло. Автор часто підкреслено виділяє подібність або відмінність слов'янської і латинської структур, принагідно залучає факти з грецької та гебрейської (давньоєврейської) мов. У праці відчувається деякий вплив Мелетія Смотрицького.  «Грамматыка. . . » Ужевича — непересічне явище в історії української лінґвістики. Українська мовна система в ній викладена вдало, хоч у автора виникали труднощі при тлумаченні деяких специфічних слов'яно-українських граматичних особливостей (наприклад, орудного і місцевого відмінків, дієприслівника) засобами латинської схеми й термінології.

Ця граматика зберігається в Парижі. Вона написана латинською мовою.

Своєрідність “Граматики” полягає не тільки в тому, що вона створена міжнар. мовою Європи, а й тому, що автор викладає в книзі систему укр. мови XVII ст.

Ужевич написав граматику укр. мови. Він знав, що це перша праця такого змісту. Вона починається типовим східнослов’янським букварем XVII ст. Автор наводить алфавіт у “друкарському” й скороченому варіантах у звичайному прямому порядку літер, оберненому й змішаному. Тут же подаються графічні варіант букв. Характерно, що серед кириличних букв немає, закріпленої М. Смотрицьким для словенроського правопису і часто вживаної в сер. XVII ст. Після цього даються нечисленні зразки слів, написані “друкарськими” і скорописними буквами. Далі автор знайомить читача з прийнятими у церковнослов’янських текстах скороченими написаннями за допомогою титл.

Крім псалма, для вправ у читанні вміщено кілька молитов, у тому числі “Отче нашь” церковнослов’янською й староукраїнською мовами.

Автор налічує у слов’янському алфавіті43 букви, з яких 24 приголосні, решта – голосні.

Буквар І. Ужевича у складі “Граматики” знайомив західноєвропейського читача не тільки з укр. (ширше – східнослов’янським) кириличним письмом, але й з боснійсько-хорватською кирилицею та глаголицею. Відомості з орфографії І. Ужевича неповні і несистемні, бо вчений не ставив перед собою завдання нормалізації правопису.

Другий розділ – “Про частини мови” – присвячено морфології, де автор твердить, що слов’яни, як і латини, мають 8 частин мови. У цьому він прийняв класифікацію М. Смотрицького. Проте І. Уж. нічого не сказав про категорії відмінюваних частин мови.

Увесь матеріал третьої частини “Граматики” – “Синтезу” – спрямовані на виявлення характерних рис слов’янської системи, для того, щоб людина, яка володіє латинською або іншою мовою, легко засвоїла їх і навчилася висловлюватись “по-слов’янському”.

Дослідження пам’ятки показує, що в ній описана система укр. мови. Тут представлена не тільки літературна мова. Але й загальноукраїнські явища. В праці відбиваються також локальні північноукраїнські (точніше – волинсько-поліські) риси. І. Уж. у своїй праці прагнув описати абстрактну словянську лінгвістичну систему, ілюструючи її конкретним матеріалом з укр. мови, часом підкреслюючи поодинокі особливості інших слов’янських мов – польської, чеської, хорватської.

Невелика за обсягом “Граматика” є непересічним явищем в історії укр. лінгвістики. Укр. мовна система в ній викладена вдало, хоча у автора виникали труднощі при витлумаченні деяких специ. словяновукр. грамат. Особливостей. В історію філології Уж. увійшов як учений, що перший лінгвістично описав укр. м.

Граматика М. Смотрицького.

М. См. був першим дослідником давніх слов’янських пам’яток. Він досить чітко відрізняв старослов’янську (церковнослов’янську) й живі слов’янські мови, в тому числі рідну укр. “Граматика” – один з найвидатніших творів давнього слов’янського мовознавства. Вона тривалий час впливала на розвиток лінгвістичної думки слов’янських народів і відіграла видатку роль у теоретичній підготовці граматик східнослов’янських мов та лінгвістичної славістики, в історії освіти й мовознавства укр. , рос. , білорус. , сербського, хорватського, румунс. народів. “Гр” виросла на ґрунті східнослов’янської філології

“Гр. ” була призначена передусім для викладачів. Вона велика обсягом, насичена визначеннями, прикладами, поясненнями винятків із правил. Тут вперше у вітчизняному мовознавстві учений торкається питання про добрий стиль і нормативність у мові.

М. См. Удосконалив слов’янську лінгвістичну термінологію, що існувала до нього, й створив безліч нових термінів, за допомогою яких можна було адекватно засвоїти або описати мовну систему.

Він перший в історії нашого мовознавства дав повний курс граматики в її тодішніх основних частинах. У “Гр. ” Немає розрізнення букви і звука. См. Узаконює вживання літери ґ для передачі вибухового звука.

“Гр. ” См. була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’янської мови. Щоб зробити її доступною для вивчення, робилися більш-менш повні переклади її латинською мовою.

М. См. дав школам XVII ст. Авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його “Гр. ” Ніхто не наважився нападати на церковнослов’янську мову від східнословянсь. , проте словенороський характер “Гр. ” благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфоепії та орфографії укр. мови XVII-XVIII ст.

М. См. – єдиний староукраїнський граматист, який застосував екземплікацію – важливий елемент об’єктивного наукового опису мови. Щоправда, цей засіб вчений використав тільки при описі синтаксису, що протягом історії старослов’янських текстів залишався відносно стабільним. Кінцеву класифікацію церковнослов’янської мови здійснив М. См. На основі її східнослов’янської редакції. Поєднання в “Гр. ” Специфічних східнослов’янських компонентів зробило її норми прийнятними для всіх народів, які користувалися в писемності мовою, що сформувалася на основі старослов’янської. Разом із цим твір “Гр. ” Сприяв упорядкуванню норм, особливо правописних, літературно-писемних мов сх. і півд. слов’ян.

Історія українського мовознавства ХІ – ХVІІІ ст.

В К. Русі Х – ХІІІ ст. функціонували 2 генетично-спорідненні літературні мови – старославянськії редакції й давньоруська. Найбільші відмінності між ними мовами існували в лексиці. Фонетико-граиотична будова старослав’янської мови, яка поступово зазнавала величезного впливу живого мовлення Русі, не вимагала спеціального вивчення, була загалом зрозуміла, не дуже відрізнялася від давньоруської. Для оволодіння головними нормами правопису досить було засвоїти азбуку, навчитися читать і писать. За таких умов на Русі ХІ-ХІІІ ст. Навряд чи існували шкільні підручники граматики. Орігінальні давньоруські граматичні праці не збереглися. У східнослов’янських списках дійшли поодиноки твори старослов’янської книжності, які мають відношення до історіїгроматської думки, термінології. Таким є, зокрема житіє Костянтина Філософа, трактат Храбра про букви. Протягом ХІV – ХV ст. на основі давньоруської народності відбувся процес оформлення 3 нових східнослов’янськіх етномовних спільностей – російськіх, українськіх і білоруськіх народностей. На основі давньоруськох пісменності постає українсько- білоруська літературна мова. Але різниця між церковнослов’янськім з одного боку і українськім та білоруськім з другого, була відчутна. Не тількі лексична, а й грамотична система церковнослов’янської мови потребували пояснення, спеціального вивчення. При монастирях і церквах ХІV –ХVст. існували школи де навчали письма, й можливо, елементів граматики церковнослов’янської мови. Чи були створені на Україні в ХІV- ХVст. Орігінальні грамотичні твори, невідомо. Але до нашого часу зберіглися в багатьохсхіднослов’янських списках 2 праці південно-слов’янського похпдження – трактат про 8 частей мови, та орфографічний трактат болгорсько-сербського філолога Костянтина Костенецького, якій присвячений головним чином орфографії.

На основі 2ох варіантів українсько-білоруської мови в ХІV – ХV ст. на початку ХVІ ст. почали формуватися 2 окремі літературні мови: українська і білоруська.

На Україні в ХVІ ст. були розповсюджені філологічні твори Максима Грека особливо його тлумачення антропонімів громадського походження.

Історія громатської думки тісно пов’язана з ім’ям відчизняного першодрукаря Івана Федорова. Дбаючи про поширення освіти серед простого народу, він уклав і надрукував для шкіл “Буквар”. У ньому, крім суто букварного матеріалу вміщено важливі елементи для опанування церковно-слов’янських мов.

Зовсім новий етап в історії нашого мовознавства ознаменувала “Граматика словенська” Л. Зизанія. Він запропонувал школам нову, першу справжню граматику церковнослов’янської мови. Автор із самого початку книги прагнув викликати в учнів інтерес до науки.  


Література

  1. Кудрицький Є. М. Іван Ужевич — український граматист XVII ст. і його праця // Мовознавство. 1990. №1;
  2. Жовтобрюх М. А. «Граматика словенская» Івана Ужевича — пам'ятка староукраїнської літературної мови // Слово і труд. К. , 1996;
  3. Жовтобрюх М. А. Частини мови в «Граматиці слов'янській» І. Ужевича // Східнослов'янські граматики XVI — XVII ст. К. , 1992;
  4. Німчук В. В, «Граматика словенская» І. Ужевича // Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. К. , 1995.
1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні